Комплекс Іони — чому ми боїмось Успіху та власної Величі?

Імпульс, який змушує вас летіти — це великий здобуток людського роду, який є у кожного з нас. Це відчуття зв’язку з джерелом сили, але скоро людина починає боятися цього почуття! Тому більшість охоче відмовляється від польоту і воліє пересуватися тротуаром, як то наказують закони.

Психолог 20-го століття Абрахам Маслоу був переконаний, що в кожного з нас є прагнення досягти величі та невідкладна потреба рухатися до того, що він називав нашими «найвищими можливостями».

Комплекс Іони — чому ми боїмось Успіху та власної Величі?

Однак мало хто з нас досягає чогось великого.
Хоча для цього є декілька причин, одна з них, за Маслоу, полягає в тому, що ми боїмося своєї величі більше, ніж бажаємо її.

«Ми боїмося своїх найкращих здібностей. Ми боїмося бути такими, якими уявляємо себе в короткі, прекрасні хвилини прозріння, у найдосконаліші моменти свого життя, зібравши всю свою мужність у кулак. Ми захоплюємося собою і навіть відчуваємо трепет перед божественними можливостями, які виявляємо в собі в ці чудові миті життя. Але ми одночасно тремтимо від жаху перед ними та цураємося їх.»

Абрахам Маслоу — Дальні межі людської психіки

Маслоу назвав цей страх перед величчю «комплексом Іони», маючи на увазі біблійного персонажа Іону, який намагався втекти від долі, призначеної йому Богом.

У цій статі ми дослідимо психологію цього страху та розглянемо, як ми можемо його подолати.

Комплекс Іони — чому ми боїмось Успіху та власної Величі? — відео версія

У своїй книзі «Мистецтво й художник» Отто Ранк стверджував, що людиною керують два фундаментальних страхи: страх смерті та страх життя.

Страх смерті, на думку Ранка, — це не просто страх нашого фізичного зникнення.

Ми також боїмося, свого роду, психологічної смерті, яка настає, коли ми настільки повністю підкоряємося соціальним нормам, що втрачаємо свою індивідуальність.

Комплекс Іони — чому ми боїмось Успіху та власної Величі?

Цей страх, на думку Ранка, спонукає нас відрізнятися (змінювати себе), за допомогою реалізації потенціалу, який робить нас унікальними.

Це спонукає нас «існувати». Слово Exist яке являється коренем слова Екзистенція, що з латинської означає «вийти вперед, виділитись, з’явитись».

Однак якщо надмірно виділятись, то може з’явитись відчуття самотності та ізоляції.

Чим більше ми виділяємось індивідуальністю, тим більше втрачаємо заспокійливий захист натовпу, і цей страх залишитися на самоті — це те, що Ранк охарактеризував, як страх життя.

Цей страх, на думку Ранка, спонукає нас встановлювати більш тісний зв’язок із суспільством через конформізм і відкидати багато з того, що робить нас унікальними.

Життя кожної людини чергується між імпульсом виділятись та бути індивідуальністю, спричиненим страхом смерті, та імпульсом до конформності, вмотивованим страхом життя.

«Між цими двома можливими страхами… людину кидає туди-сюди, все своє життя».

Отто Ранк — Терапія волі

Для більшості з нас страх життя переважає над страхом смерті.

Ми більше боїмося виділитись, наважитись бути іншими, ніж відмовитися від своєї індивідуальності. Цей аналіз Ранка показує, що в основі нашого страху величі лежить страх життя, страх залишитися на самоті та відокремитись від мас.

Як часто любив зауважувати Ніцше:

«Концепція величі передбачає… можливість бути іншим».

Фрідріх Ніцше

Ось що слід називати величчю — здатність відрізнятися такою ж різносторонністю як і цілісністю.

Але не тільки страх перед життям заважає нам реалізувати свій потенціал.

Колін Вілсон, один із найплідніших авторів 20-го століття, припустив, що сучасне суспільство пронизане «неврозом власної малозначності», діючи як додаткова перешкода для культивування людьми власної величі.

Вілсон зауважив, що більшість думок 20-го сторіччя знаходилась під впливом того, що він назвав «гіпотезою не героїчності», яку він визначив як «відчуття поразки, або катастрофи, або марності, яке, здається, лежить в основі багатьох сучасних творів».

Відповідаючи на одвічне запитання: «Людина більше схожа на Бога чи хробака?» Він вважав, що сучасна епоха навіяла людині переконання, що ми набагато ближчі до хробака, у такий спосіб допомагаючи пояснити тенденцію середньостатистичного індивіда погоджуватися на життя, яке є набагато нижчим за його потенціал.

Комплекс Іони — чому ми боїмось Успіху та власної Величі?

Абрахам Маслоу, друг Коліна Вілсона, дійшов дуже схожих висновків.

Маслоу мав звичку запитувати своїх студентів, хто з них міг би написати чудовий роман або стати великим лідером чи композитором?, і виявив, що:

«Зазвичай усі починали сміятись, червоніти та бентежитись, поки я не запитував: «Якщо не ви, то хто?» Адже це правда…
Якщо ви свідомо плануєте бути меншим, ніж здатні бути, то я попереджаю вас, що ви будете глибоко нещасливі до кінця свого життя, відмовляючись від своїх власних здібностей та можливостей».

Абрахам Маслоу

Маслоу вважав, що занепокоєння, яке виявляли його учні, було результатом нездатності зрозуміти «божественні можливості» всередині нас, впродовж тривалого часу, не піддаючись страху, що така зарозумілість, може призвести до нездорової ілюзії величі.

Через цей страх люди впадають у протилежну крайність і бачать себе більше схожими на хробака, нездатними досягти чогось значного.

Однак Маслоу вважав, що обидві крайнощі, бачення себе богом чи хробаком, однаково шкідливі.

Тому радив шукати «золоту середину» або «середній шлях».

Щоб подолати свій страх величі, ми мусимо навчитися сміливо рухатися до наших цілей, водночас зберігаючи смиренність, усвідомлюючи, що всі ми, зрештою, «Люди, занадто люди».

або як пояснює Маслоу:

«Для деяких людей ухилення від власного зростання, низький рівень прагнень, страх робити те, на що людина здатна, добровільне духовне самокалічення, награна дурість, зовнішнє смирення — це фактично способи захисту від приступів величі, зарозумілості та гордині.
Вони не можуть досягти естетичного поєднання смиренності та гордості, які є абсолютно необхідними для творчої роботи. Щоби щось винайти або створити, ви му́сите мати «креативне нахабство», відзначене багатьма дослідниками. Але, звичайно, якщо ви маєте лише зверхність і позбавлені скромності, то ви дійсно обманюєтесь. Ви маєте усвідомлювати не тільки наявні у вас «божественні можливості», але й об’єктивні обмеження людського існування.

Якщо вас забавляє черв’як, який намагається стати богом (Wilson, 1959), то ви дійсно можете спробувати бути трохи божевільним, не боячись водночас «омани величі».

Це хороша техніка».

Абрахам Маслоу